Прізвище Алфимов
Алфимов N
(18?) Дв.герб внесений до Загального Гербовник ч.II, 81Алфимов N
(1918) з Оренб.Казач.войска. прапорщик Хорунжий (на 11.1918). сотник подосавул Її Військ, старшина (Наказ військам Сх. фронту № 24. 1920.02.16). Уч. Сиб. Крижаного походу. У отд. зведеної Оренб.Казач.бріг. (На 02.1920, Забайкаллі). [Ганін А.В., Семенов В.Г. Офіцер.корпус .. М., 2007]Алфимов Олександр Михайлович
(1882, Західна, Смоленський, д.Строгіно -, 1937) російський, б / п, управління по очищенню Смоленськ, асенізатор Арешт: 1937.10.27 Арешт. УГБ УНКВД Західної області, містився: в'язниця Смоленськ. Осужд. 1937.11.03 трійка при УНКВС Західної обл .. обв. по ст. 58-10, 11 Вирок: 10 років ВТТ реаб. 1958.12.11 Смоленський обласний суд [Книга пам'яті Смоленської обл.]Алфимов Олексій Іванович
(1776) классн.чін. (1776) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 76-228 77-285 78-312Ste3 77 81-292 83-312 84-299 85-243]Алфимов Олексій Миколайович
(1894--) Селянин, житель: Московська обл., Романенскій р-н, дер. Захаріхі [Книга пам'яті Московської обл.]Алфимов Андрій Іванович
, (1780) классн.чін., (1780) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 80-381 81-295 82-297 83-309 84-299 85-243 89-263 90-214]Алфимов Афанасій
(1720) в 1720 житель д.Бредіхіна Підгороднього стану Курск.у.Алфимов Афанасій Самсонович
(1894, Смоленська обл., Монастирщінскій р-н, д.Равенство -, 1944) б / п, Селянин, житель: Смоленська обл., Козельський р-н, д.Дешовкі. Осужд. 1944.03.26 виїзна сесія Військової трибуналу військ НКВС УРСР і охорони Західного фронту. Обв. по ст. 58 п. 3 КК РРФСР Вирок: 7 років, з позбавленням прав на 3 роки. [Книга пам'яті Калузької обл.]Алфимов Борис
Рудаков-син (+1592) в 1592 городов.син-боярск.помещ.-Клин-у.Алфимов Василь Васильович
(1781) классн.чін. (1781) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 81-277 82-279 83-291 84-273 85-234]Алфимов Василь Миколайович
(1791) классн.чін. (1791) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 91-327 92-378 93-311 94-320]Алфимов Василь Петрович
(1890, Кіровський кр .--- 1938.06.14) росіянин, освіта: вища, б / п, агроном Госплодпітомніка, житель: Московська обл.,: Ст. Лосіноостровская Північної ж. д., Троїцьке ш., д.36 Арешт: 1938.03.27 засуджений. 1938.06.14 Військова колегія Верховного судуСРСР. Обв. участю в диверсійно-терористичної організації розстрою. 1938.06.14. Місце розстрілу: Московська обл, Комунарка реаб. вересень 1956 ВКВС СРСР [Москва, розстрільні списки - Комунарка]Алфимов Володимир Іванович
(1920) юнкер 2 Оренб. школи прапорщик прапорщик підпоручик В Добровольч. А. Уч. 1-го Кубанського () походу в корніловських ударному полку. У Корніловської дивізії до евакуації Криму. В 4 роті Корнилівського полку в Галліполі (на 1920.12.18). [Ганін А.В., Семенов В.Г. Офіцер.корпус .. М., 2007]Алфимов Володимир Михайлович
(1706,1710) моск.двн. (1706,1710)Алфимов Володимир Сергійович
(1909) в 1909 підпоручик крепостн.пехоти [Общ.сп.офіц. на 1909. Див. розділ]Алфимов Гавриїл
Алфимов Григорій
(1918) прапорщик піхоти. Діловод по госп. частини Чебар-Кульська р-ного полку (з 1918.06.01 - ПОренб.Казач.войска № 110. 1918.08.29). [Ганін А.В., Семенов В.Г. Офіцер.корпус .. М., 2007]Алфимов Григорій Опанасович
Рудак (одна тисяча п'ятсот п'ятьдесят три) Ж. н. гр. ц. Ів. Вас. Григорію Рудаков Афанасьєву синові Алфимова на прожитковий п-е в Клині.Алфимов Дмитро Борисович
(1916.08.20, с.Високе нині Яковлівського р-ну Білгород. обл .--, 1937) з родини селянина. Русский. Освіта н / середнє. Працював на шахтах Донбасу. В Рад. Армії в 1937 - 40 і з 1943. В боях Вел. Отеч. війни з липня 1943 року автоматник 955-го стр. полку (309-я стор. див., 40-а армія, Воронеж. фронт) єфрейтор А. відзначився в сент.1943 при форсуванні Дніпра півд. Києва. Він першим в підрозділі переправився через річку і досяг вража. траншеї, де гранатами знищив важкий кулемет ворога. Разом з групою сміливців зайняв вигідний рубіж, з якого було відображено 5 контратак переважаючих сил пр-ка. Звання Героя Рад. Союзу присвоєно 23.10.43. Після війни жив і працював у Харкові. Нагр. орд. Леніна, Червоної Зірки, медалями. Помер 1961.05.14.Алфимов Дмитро Іванович
(Олфімов) (1658) в 1658 моск.стряпчій (1658)Алфимов Дмитро Федорович
(1765) классн.чін. (1765) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 65-102 66-136 67-94 68-94 69-146 70-145 71-146 72-151 73-138 74-160 75-163 76-183 77-201 78-199 79-193 80-190 81- 116 86-118 87-127]Алфимов Євстафій Захарович
(1894 --- 1944.01.15, під Ленінградом) червоноармієць загинув в Вел.Отеч. війну рядовийАлфимов Єрмолай
(1627/49) кр-н Устюг-у.Алфимов Іван
(1623, - тисячу шістсот сорок три + до) дворов.син-боярської. помещ.-Клин-у.Алфимов Іван
(1627/49) посад.чел.-г.ГороденскАлфимов Іван Олексійович
(1706,1710) моск.двн. (1706,1710) моск.стряпчій (1706,1710)Алфимов Іван Денисович
(1777 - 1802) 25 років, вахмістр (1799.06.01) Харьковск.драгун.п-ка з унтер-офіцерських дітей м.Києва.Алфимов Іван Михайлович
(1627 -, 1658) моск.жілец. (1640-, 1643) стольник (1658)Алфимов Іван Титович
(1885, Західна обл., Почінковского р-н, дер. Плоске -, 1935) працював слюсарем на Усольском заводі № 97, житель: Іркутська обл., Усолье-Сибірське. Осужд. 1935.09.11 Московський облсуд. Обв. по ст. 58-10 КК РРФСР Вирок: 3 роки ВТТ реаб. 1957.11.19 реабілітований постановою Президії Верховного суду РРФСР [Книга пам'яті Іркутської обл.]Алфимов Ігнатій
(+1592) в 1592 решет.пріказчікАлфимов Ігнатій Іванович
(1658) в 1658 моск.стряпчій (1658)Алфимов Йосип Петрович
(1894, Арсеніївська р-н, д.Боброво --- 1941/45) Тульська обл., Арсеніївська РВК Тула-обл. червоноармієць загинув в Вел.Отеч. війнуАлфимов Кузьма Гнатович
(Олфімов) (1658) в 1658 моск.двн. (1658)Алфимов Леонтій Васильович
(1609) в 1609 губн.стар.Алфимов Матвій Васильович
, (1780) классн.чін., (1780) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 80-384 81-298 82-300 86-218 87-229]Алфимов Михайло
(1627,1643) моск.двн. (Тисяча шістсот сорок три)Алфимов Михайло
(1627/49) дякАлфимов Михайло
(1628) в 1628 помещ.-Рязань-у. (Окологородн.-ст.)Алфимов Михайло Васильович
(1903.10.08 -, 1998) на 1998.10.01 житель: Україна Донецк.обл.Алфимов Михайло Гнатович
(Олфімов) (1627) в 1627 дяк Помісного наказуАлфимов Назарій Михайлович
(Олфімов) (1653? 1 658) в 1658 стольник (1653,1658)Алфимов Микола Васильович
(1767) классн.чін. (1767) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 67-155 68-156 69-181 70-182 71-184 72-187 73-172 74-199 75-201 80-286 81-299 82-301 83-314 84-294 85-240]Алфимов Микола Федорович
(1 765) классн.чін. (1 765) [Степанов В.П. Російське служ.дворянство 2-й пол. XVIII ст. СПб., 2000: рр. 65-55 66-83 67-86 68-86 69-103 70-101 71-100 72-98 73-87 74-100 75-99 76-115 77-119 78-120]Алфимов Павло Олексійович
(1895, Беднодемьяновского р-н --- 1943.09.26) Беднодемьяновского РВК Пенза-обл. червоноармієць загинув в Вел.Отеч. війну червоноармієцьАлфимов Полікарп Васильович
(1892, Курська губ., Курський повіт, с.Калоднос -, 1920) російський, житель: Без певного місця проживання. Арешт: 1920.07.27 арешт. Воен. контр. Народно-революційної Армією ДВК засуджені. 1921.02.18 розпорядчим засіданням політичного народного суду ДВК. Обв. по ст. 58-2 КК РРФСР Вирок: кримінальну справу припинено, з-під варти звільнено [Книга пам'яті Хабаровського краю]Алфимов Іван - стольник. Взимку +1658 до царя Олексія Михайловича прибули посланці від гетьмана І. Виговського з пропозицією записати в реєстр всіх малоросійських козаків. Москва поспішила скористатися цією пропозицією і послала до Києва для складання реєстрових списків боярина і воєводу В. Б. Шереметєва. Перед самим від'їздом разом з боярином посланці Виговського, полковник Лесницький і ін., Попросили царя, щоб той покарав «своїм високим розглядом» давніх супротивників гетьмана - Мартина Пушкаря і Я. Барабаша. Государ пообіцяв допомогти і незабаром відправив А. зі своєю грамотою до полковника Пушкаря. Виїхавши з Москви, він прибув 9 травня в перший черкаський місто Константинов, де з'ясувалося, що Пушкар вийшов з Полтави і розташувався табором в декількох верстах від Миргорода. А. взявши поводирів у полковника С. Довгаля, попрямував в обоз Пушкаря, який був сповіщений про приїзд царської. посланника і сам вийшов його зустрічати разом з кошовим отаманом Барабашем. У Пушкаря налічувалося ок. 2 тис. Козаків, при Барабаша - кілька запорожців та 3 невеликих, вивезених їх Коша гармат; обоз розташувався на р. Голтва під Червоним лугом. 14 травня А. в таборі вручив Пушкаря государеву грамоту і, крім того, на словах сказав йому, щоб він «бунти все припинив; нової ради для вибору гетьмана отнюждь не заводиться; з гетьманом в раді, любові і послуху жив; Івану Донцю, розпускає чутки про надсилання на Украйну 40000 ратних людей, не вірив; всіх свавільників докоряв і ніякого кровопролиття не допускав, а через те, що він полковника Богуна з 500-ми осіб побив, государ, для оберігання ж самого ж Пушкаря в місто Полтаву воєводу послати наказав. Пушкар, не визнаючи себе винним, відповідав, що Іван Донець діяв сам по своїй волі, а полковника Богуна і його 500 осіб хоча він і розбив, то в цьому сам гетьман винен: він надіслав Богуна з 1500 чоловік сербів і ті серби почали православних християн в Полтавському повіті розоряти і в полон їх хапати; тому й побив він їх 500 чоловік, обороняючи себе ». Після цього була зібрана рада, де стольник велів зачитати царської. грамоту. У ній Олексій Михайлович наполягав, щоб «полковник Пушкар раз назавжди залишив всякі сварки і жив би з гетьманом в раді, любові, і слухняності, а Якова Барабаша, Михайло Стринджу і Івана Донця ні в чому б не слухав, бо вони роблять бунти, кажучи, нібито навесні має бути рада для обрання гетьмана ». Вислухавши царської. грамоту, Пушкар відповідав, що «государеву велінню він слухатися радий, але тільки навіщо ж гетьман Виговський, перейшовши Дніпро з козаками і татарами, розташувався в 20 верстах від табору Пушкаря і розоряє церкви божі, проливає кров християнську і вистачає людей в полон? »На це А. заперечував, що всі ці лиха відбуваються якраз через Пушкаря і можуть припинитися за його ж волі, якщо він погодиться підкоритися гетьману. Коли Барабаш запитав, чи немає у стольника царського. наказу та для нього, А. відповів, що спеціально до нього посланий дворянин Н. Волков, і в свою чергу запитав, з якою метою він вийшов з Січі з військом на Україну. Щоб на раді вибрати гетьмана, відповів Барабаш, для чого, мовляв, запорожцям і царська грамота дана. А. сказав, що хоча таке право запорозьких козаків і підтверджено грамотою, але зроблено це було ще до виборів в гетьмани Виговського; для обрання же гетьмана в Переяславль на раду спеціально приїжджав боярин Б. М. Хитрово, і з його участю полковники, сотники, осавули, козаки та ін. вибрали гетьманом І. Виговського. І ось, тепер, незважаючи на волю всіх отаманів і козаків, він, Барабаш, зібравши всяких там голтяев і бунтівників, хоче вибрати нового гетьмана по своїй волі, щоб знову християнську кров проливати. В цей час до А. і Барабаша стали підходити ін. Бунтарі - миргород. писар Санчо, миргород. козак Я. Чернігівці і запорожець М. Стринджа; зібравши біля себе безліч людей, вони підняли крик, почали бешкетувати і зібрали військову раду своїм полком. А. довелося їхати ні з чим. У той же день Виговський відправив універсал до запорожців і полтавському полку про те, щоб вони не вірили своїй старшині і підкорилися йому - «їх справжньому вождю, істинно відданому його царській величності».
Іван Миколаїв
Алфимов
Я хочу сказати кілька слів про обставини загибелі прикордонника Олександра Алфимова 1 грудня 1986 року. Незважаючи на те, що я не є учасником цих подій, у мене з'явилося відчуття, що правда спотворювалася не тільки по відношенню до тих, так званих, "небойових втрат", коли обставинах загибелі найчастіше навмисно давалися завідомо неправдиві опису, щоб надати їм офіційну "пристойність "і змусити повірити батьків, що їх син помер геройськи" при виконанні інтернаціонального обов'язку ", а не був застрелений збожеволілим товаришем по службі, що не покінчив життя самогубством, не був убитий помилково, власної або чийсь халатності або просто не отруївся пійлом, зробленим ним самим з якогось ПММ. З великою часткою впевненості допускаю, що за свій Афганський термін багато хто не раз стикалися з такого роду приукрашиванием непривабливою правди в її різних, часом найпотворніших проявах. Все це нам знайоме і цілком зрозуміло. Що мені абсолютно не дано зрозуміти в історії з Алфімової, це те, як могло статися спотворення навпаки? Про Алфімової я почув ще до Афгану, в Курчумского прикордонному загоні, де Алфимов був секретарем комсомольської організації ММГ (мото-маневреної групи). В Афгані він служив на однойменній заставі ММГ, яка стояла в гарнізоні Вияр. Вияр знаходився всього в парі кілометрів від г.Хорог, на іншій стороні Пянджа, і був близький до північного виходу з Зордевского ущелини. Це місце знаходилося як би на відшибі від інших гарнізонів Східного погранокруга і там мало хто з'являвся з інших гарнізонів. Восени 1987 р Курчумского (вона ж Віярская) застава жила деякий час у пріежке на Гульхані, що було в 10 метрах від казарми ДШ (десантно-штурмова маневрена група). Я пішов провідати своїх друзів по учебці, які майже всі потрапили на цю заставу. Заклик листопада 1985 року, служив з Алфімової ще з Курчум, все ще не звільнився, і всі вони були в тому бою, деякі самі виносили пораненого Алфимова до вертольота. Мій друг по учебці - Галкін Виталя - місяць тому отримав його іменний кулемет. Це був звичайний ПК, середньої пошарпаний, збоку на ствольній коробці була металева пластина з ім'ям Алфимова. Пишуть, що він числився гранатомётчіком, але я про це нічого не чув. Всім - навіть в Курчум - він був відомий, як кулеметник. Все звільняти прикордонники листопадові 85-го року вважали себе зобов'язанимиАлфімової. На тій грудневої проводці Курчумского застава йшла в головному охороні колони десь поруч з Гардані. Алфимов йшов одним з перших (за словами Курчумцев, він робив це завжди). На вході в кишлак він першим помітив недобре і крикнув: "Духи!" Тут же, не сходячи з місця, він відкрив вогонь з ПК, в наступний момент по ньому стріляла вся Духовская засідка. Застава розсипалася, готуючись до бою, і весь цей час Алфимов був єдиним, хто якось прикривав всюзаставу. І майже весь вогонь засідки був зосереджений на ньому. Курчумци розвернулися і вступили в бій, фактор раптовості був духами втрачений. Засада була розсіяна, колона пройшла через кишлак. Ті, хто виносили ще живого Алфимова до борту, говорили, що місце, на якому він лежав, було відкритим і добре прострілюється з усіх боків. Якби Алфимов, після того, як він зауважив засідку, став би виготовлятися до бою "по-науці", тобто, не залишався на голому місці, а впав би за найближче укриття, то у всій застави не було б тих рятівних секунд, які потрібні були для напоготові до бою. Алфимов ж не став шукати укриття, а відкрив вогонь відразу, Не сходячи з місця, і залишався на тому ж місці поки застава не почала вести вогонь і вже не потребувала прикритті, але до цього моменту Алфимов був уже важко поранений і пересуватися не міг. Він був досвідченимсолдатом, а значить той факт, що він не став шукати укриття в перші секунди, говорить про те, що він піддав себе ризику не через недосвідченість або "запарці", а зробив це свідомо, Щоб дати заставі виграти час і прикрити її. За словами Курчумцев, грунт на майданчику, де лежав Алфимов, був буквально усіяний кулями, бо на початку бою за нього вели щільний вогонь (мабуть ще й тому, що він стріляв не з автомата, а з ПК - кулеметники завжди піддавалися більшому ризику залучити вогонь противника на себе). Алфимов отримав множинні кульові поранення грудної клітини, але був ще живий. Коли його вантажили в борт, він уже почав задихатися. Алфимов помер у вертольоті від пневмотораксу. Це сталося через кілька хвилин після того, як борт злетів. У тому бою жоденз солдатів його застави не поранило. Звичайно ж, можна говорити про те, що це була велика удача, і це буде правдою. Але думаю, що очевидним є той факт, що саме дії Алфимова дозволили заставі вийти з бою (це була засідка) без втрат. Вся застава усвідомлювала це, і саме ця обставина змушувала всіх відчувати себе зобов'язаними Алфімової тим, що вони не просто вижили, але і не були поранені. Бо ті кулі, що вбили Алфимова, призначалися і їмтеж. Ніколи більше, ні до, ні після розмови з його заставою, я не чув, щоб про когось, живому або загиблого, всіговорили з такою повагою і були одностайні в якийсь фанатичною вірою, що він врятував їх усіх. Ніколи я більше не бачив, щоб чиєсь приватне зброю перетворилося в такий, майже культовий предмет, яким був ПК Алфимова після його смерті. Як ви розумієте, для такого поваги серед бувалих солдатів була потрібна справжняпричина. Посмертно Алфимова представили до звання Героя Радянського Союзу. Але на превеликий гіркого розчарування і глибокої досади нагородні документи з незрозумілих причин "не пройшли". Мабуть, велика керівництво вважало, що подвиг Алфимова ні "досить героїчним", або справа в чомусь іншому - справжніх причин ми вже ніколи не дізнаємося. Добре пам'ятаю злість і образу за свого "Саню", як називали його друзі на заставі. Все вишерассказанное я написав з їх слів, вірніше з того, що зберегла моя пам'ять з розмов з ними. Упевнений, що є й інші версії цієї історії - як то кажуть, у кожного своя правда. ПІСЛЯМОВА: Після передачі влітку 1988 року гарнізону Вияр до складу ксапи, Курчумского застава ММГ була переправлена на Гульхані і розформована. Деякі солдати, в тому числі і Віталій Галкін, який успадкував ПК Алфимова, були переведені в ДШ. Алфімовскій же кулемет був відправлений в Союз, в музей чи Східного погранокруга, то чи Курчумского прикордонного загону.